Гаїті не залишилася на самоті.

ан Гі-Мун, Генеральний секретар ООН: «Ми ще дуже далеко від того, щоб забезпечити практичні результати за нашими обіцянками щодо кращого майбутнього для бідних людей у світі».

/Пан Гі-Мун, Генеральний секретар
Організації Об’єднаних Націй/

Протягом останнього
тижня,
коли я був у
Порт-о-Пренсі, я бачив це на власні очі. Організація Об’єднаних Націй зазнала
найбільшої втрати за всю свою
історію. Наші офісні будівлі в
столиці Гаїті перетворилися на
купу потрощеного бетону та покрученого заліза. «Чи можливо,
щоб тут вижив хоч хто-небудь?»
– думав я. Але одразу ж після
того, як я з важким серцем залишив це місце, рятувальники
звільнили людину, що вижила,
провівши п’ять діб похованою
під уламками, без їжі та води.

Мені це здається маленьким дивом, знаком надії.
Катастрофи, подібні до гаїтянської, нагадують нам про вразливість життя, але при цьому
також стають підтвердженням
нашої сили. По телебаченню
ми бачили жахливі картини:
повалені будівлі, трупи на вулицях, людей, що потерпають
без їжі, води та даху над головою. Я сам бачив усе це і навіть
більше, коли ходив зруйнованим містом. Але я бачив і дещо
інше – видатні свідоцтва сили
людського духу, коли люди зазнають жорстоких ударів, але
демонструють при цьому неабияку життєву стійкість.

Під час свого нетривалого візиту я познайомився з багатьма
звичайними людьми. Юнаки
біля руїн президентського палацу сказали мені, що хочуть
відбудовувати Гаїті. Після того
як будуть вирішені негайні проблеми, вони сподіваються на зайнятість, на гідне майбутнє, на
роботу, на потрібну роботу. На
іншому боці дороги я познайомився з молодою матір’ю, яка
зі своїми дітьми жила в наметі
у громадському парку, практично не маючи харчів. Там
були тисячі таких, як вона, – що
терпляче зносили всі труднощі,
допомагаючи одне одному, хто
чим може. Як і всі інші, вона
мала надію на те, що допомога
скоро прийде.

– Я приїхав, щоб дати вам
надію, – сказав я їй. – Не впадайте у відчай.

У відповідь вона також попрохала міжнародну спільноту допомогти відбудувати Гаїті
– заради її дітей, заради прийдешніх поколінь.

Допомога не може надійти
швидко для тих, хто втратив
усе. Але вона надходить і в усе
більших обсягах, незважаючи
на дуже серйозні проблеми з
матеріально-технічним забезпеченням у місті, де будь-які
служби та потужності перестали існувати. Станом на ранок
понеділка до робіт було залучено понад 40 міжнародних
пошуково-рятувальних груп,
чисельність персоналу в яких
перевищувала 1700 осіб. Поліпшується водопостачання; у
значних кількостях надходять
намети і тимчасові притулки. За
сприяння міжнародних медичних груп серйозно постраждалі
лікарні починають працювати.

Тим часом Всесвітня продовольча програма налагоджує співпрацю
з армією США з метою
забезпечення щоденного харчування майже для 200 000 людей. Ця організація сподіваєть-
ся охопити понад мільйон осіб
протягом наступних тижнів, загалом орієнтуючись на надання
допомоги двом мільйонам.

Ми спостерігаємо за потоком
міжнародної допомоги, співмірним із масштабом трагедії.
Усі нації, усі міжнародні допомогові організації на планеті
мобілізувалися для надання допомоги Гаїті. Наше завдання
– спрямовувати цю допомогу.
Ми повинні зробити все для
того, щоб допомога потрапляла
до тих, хто її потребує, і якнайшвидше. Ми не можемо дoпустити, щоб важливі припаси
зберігалися на складах. Немає
ні зайвого часу, ні зайвих коштів.
Для цього потрібна сильна та ефективна координація
– співпраця міжнародної спільноти під керівництвом Організації Об’єднаних Націй.

Ця важлива робота розпочалася у перший же день, як в
ООН та в міжнародних допомогових організаціях, так і серед
основних учасників – Організація Об’єднаних Націй тісно
співпрацює зі Сполученими
Штатами Америки, країнами
Європи, Латинської Америки та
багатьма іншими з метою визначення нагальних гуманітарних
потреб і забезпечення людей
найнеобхіднішим. Ці потреби
слід групувати за чітко визначеними «блоками,» щоб зусилля
різних організацій доповнювали одне одного, а не дублювали.

Наприклад, у межах
блоку охорони здоров’я, яким
керує Всесвітня організація охорони здоров’я, вже організовано надання медичної допомоги
21 міжнародною організацією.
Звичайно, на наші плани
впливає нагальність моменту.

Але вже можна починати думати про завтрашній день, на
чому наголосив президент Рене
Преваль під час нашої зустрічі.
Незважаючи на бідність, Гаїті
поступово прогресує. У країні
відновлено стабільність, сюди
повернулися інвестори. Недостатньо буде просто відбудувати країну, не може бути місця
і для косметичних поліпшень.
Ми повинні допомогти Гаїті
відбудуватися і при цьому досягнути вищого рівня розвитку, співпрацюючи з урядом,
для того щоб гроші і допомога,
що інвестуються сьогодні, принесли довготривалу користь,
сприяли створенню робочих
місць, звільнили країну від залежності від міжнародної благодійності.

У цьому сенсі важке становище, у якому перебуває Гаїті,
нагадує про ширшу відповідальність, яку ми несемо. Десять років тому міжнародна спільнота увійшла до нового століття,
домовившись викорінити бідність до 2015 року. На шляху
досягнення деяких із цих амбіційних «Цілей тисячоліття»
було здійснено значні кроки,
які стосувалися різних основних
причин бідності на глобальному рівні, а також перешкод у
розвитку – від стану здоров’я
матерів і рівня освіти до стримання поширення інфекційних
захворювань. Незважаючи на
це, прогрес в інших критично
важливих сферах був набагато
меншим. Висновок: ми ще дуже далеко від того, щоб забезпечити практичні результати
за нашими обіцянками щодо
кращого майбутнього для бідних людей у світі.

Поспішаючи на допомогу
Гаїті, пам’ятаймо про загальну картину. Саме це я почув
чітко та голосно від людей на
вулицях Порт-о-Пренса. Вони
питали про роботу, гідність і
краще майбутнє. Це надія всіх
бідних людей у світі, де б вони
не жили. Роблячи все потрібне
для Гаїті в її тяжку годину, ми
також даємо їй надію.